ПОШИРЕНІ ЗАПИТАННЯ

Published: 7 Липня, 2022

ПОШИРЕНІ ЗАПИТАННЯ

Щиро дякуємо за підтримку та готовність допомогти Україні у такі важкі часи!

Ми надзвичайно перевантажені запитами. Наша команда волонтерів працює цілодобово, без вихідних, оскільки ми щогодини масштабуємо наші зусилля, щоб забезпечити те, що потрібно в Україні.

Через велику кількість повідомлень і запитів ми настійно рекомендуємо спершу шукати відповіді в цьому розділі «Поширені запитання».

Переможемо. Разом!

Команда Razom

Як я можу відправити гуманітарну/медичну допомогу?

Важливо! Наразі ми повністю зосереджені на найнагальнішій потребі в медичній допомозі – тактичні медзасоби та медзасоби і обладнання для українських лікарень.
Наразі Razom (!) НЕ доставляє гуманітарну допомогу (таку як одяг, їжу, іграшки, тощо), коли ситуація змінеться, ми відразу сповістемо про це на наших каналах, як тільки почнемо збирати та доставляти гуманітарну допомогу. Ми розуміємо ваше бажання допомогти, але просимо вас притримати ваші пакети гуманітарної допомоги, бо вона дуже скоро знадобиться в Україні. Але сьогодні найвищим пріоритетом є медична допомога, яка рятує життя. Дякуємо за розуміння!

Наші партнери в Meest приймають наступні засобів першої допомоги та тактичного медичного забезпечення в великих обсягах, а Razom покриває відправлення – офіційний список необіхдної та прийнятної медичної допомоги (в великих кількостях)! Кожне велике відправлення вимагає правильно заповненого маніфесту.

Якщо ви хочете пожертвувати тактичну медицину для польових медиків і ви перебуваєте в США, пишіть на TacMedUSA@razomforukraine.org.

Якщо ви хочете пожертвувати тактичну медицину для польових медиків і ви перебуваєте в Європі, пишіть на TacMedEU@razomforukraine.org.

Для будь-яких пожертв для лікарень або з лікарень, будь ласка, зв’яжіться з нами за адресою hospitals@razomforukraine.org.

Куди писати щодо корпоративних грантів? Про donation matching?

Щодо великих пожертвувань та корпоративних, організаційних та фондових грантів, а також donation matching, будь ласка, надсилайте свої запити на donations@razomforukraine.org. На нашій сторінці Donate можна знайти всі способи пожертвування, включно із банківською інформацією та номером Razom EIN.

Чим я можу допомогти? Чи можу я стати волонтером у Razom?

Дякуємо за ваше бажання допомогти! Волонтери є основою успіху і здатності Razom допомагати Україні. Якщо ви хочете стати волонтером, будь ласка, заповніть цю форму. Наразі ми не можемо обіцяти, що зв’яжемося з вами негайно, і напишемо як тільки отримаємо нові запити на волонтерів від наших команд. Тим не менш, вам не потрібно чекати на нас, у вас вже є можливісті підтримати Україну вже сьогодні:

Беріть участь в інформаційних заходах, відстоюючи Україну в соціальних мережах. Слідкуйте за нашими Facebook, Instagram, Twitter, щоб дізнатися про останні ініціативи, а також підписуйтесь на нашу імейл розсилку, щоб отримувати останні новини про те, як ви можете відстоювати Україну у своїй громаді та за її межами;
Відвідуйте акції протесту у вашому місті;
Пишіть і телефонуйте своїм обранцям;
Беріть участь у відповідних петиціях;
Запустіть збір коштів від імені Razom або інших організацій, які роблять чудову роботу (докладніше ви можете знайти тут) і не соромтеся проявляти якомога більше креативності. Різні люди розпочинали особистий збір коштів для Razom у соціальних мережах, проводили благодійні концерти, читання віршів, вечорі, робили татуювання, створювали мистецтво тощо, все щоб залучити інших до допомоги Україні. Якщо ви хочете розпочати кампанію GoFundMe, ви можете вибрати Razom як одержувача на їхній платформі тут. Надсилайте свої запитання щодо особистих та малих фандрейзінгів для Razom на електронну адресу donations@razomforukraine.org.

Як я можу стати волонтером за межами США? напр. в Польщі

Дякуємо за вашу готовність допомогти! На жаль, зараз мизараз ми працюємо переважно зі Сполучених Штатів і зосереджені на доставці медичної та іншої терміново необхідної допомоги. Ми не можемо надати інформацію про точні можливості волонтерства за межами США, проте, можливо, ви можете знайти корисну інформацію та можливості за цими посиланнями або в інших організаціях:

Help Ukraine Center
Volunteer Abroad
Medical Professional Volunteers (questionnaire at the bottom of the page)

Коли і де наступний протест?

Інформацію про всі заплановані мітинги можна знайти тут і перелік регулярно оновлюється. Ви можете додати інформацію про мітинг у вашому місті до списку, заповнивши форму на їхньому сайті. Якщо ви не знайшли мітингів поблизу – спробуйте організувати самі, зверніться до місцевої української громади, створіть групу у Facebook. Будьте ініціативними! Будьте креативними!

Razom буде регулярно організовувати та рекламувати мітинги в районі Нью-Йорка, а також мітинги, спрямовані на об’єднання людей з усіх куточків США у місті Вашингтон, округ Колумбія. Щоб отримувати сповіщення слідкуйте за нами в соціальних мережах або підписуйтесь на нашу електронну розсилку.

Як Razom витрачає зібрані кошти?

Після нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року проект Razom миттєво відреагував на надзвичайну ситуацію в Україні заради порятунку життя людей. Нашим пріоритетом є надання критичної гуманітарної допомоги найбільш нагальним потребам по мірі їх розвитку. Наразі це означає доставку гуманітарної допомоги у вигляді тактичної медицини, медичних товарів та засобів зв’язку, евакуацію дітей з обмеженими можливостями та їхніх сімей, а також підвищення обізнанності про війну в Україні. Razom підтримує адміністративні витрати не більше 15% (а історично, в середньому – нижче 10%).

Слідкуйте за нашим останніми новинами про розвиток і вплив нашого проекту та повний його огляд на нашій сторінці Razom Emergency Response.

Чи Разом є офіційно-зареєстрованою неприбутковою організацією?

Ми є зареєстрованою в США неприбутковою організацією зі статусом 501c3, заснованою у 2014 році після Революції Гідності. Ви можете дізнатися більше про Razom на різних сторінках нашого сайту: перевірьте звітність за минулі роки, познайомтесь з нашою радою, дізнайтесь більше про наші проекти та те, що вже було зроблено за 8 років. У зв’язку із загостренням надзвичайної та критичної ситуації в Україні, ми зараз працюємо над тим, щоб почати щоденні звіти на нашому акаунті, будь ласка, слідкуйте за оновленнями на нашій сторінці Updates.

Чи допомагаєте ви біженцям?

Ми знаємо про велику кількість українців, які втратили свої домівки внаслідок війни або змушені були покинути Україну. Razom реагує на це кількома способами:

Наша команда активістів поширює обізнаність про цей бік гуманітарної кризи серед міжнародної спільноти, щоб переконатися, що уряди країн світу активно працюють над підтримкою українських біженців.
Волонтери Razom з ініціативи “Children, We Will Make It” (Діти, ми встигнемо) евакуюють дітей з інвалідністю та їхні сім’ї до безпечних регіонів України, а в деяких випадках – за кордон, до Польщі. Детальніше про їхню роботу можна дізнатися тут.
Ми підтримуємо наших давніх партнерів БУР (Будуємо Україну разом), які допомагають переселенцям всередені України.
Ми об’єдналися з Ukrainian Jersey City, заради розробки проекту допомоги українським переселенцям у районі Tristate.
- Якщо ви особисто або ваша організація бажаєте суттєво допомогти українським переселенцям, будь ласка, заповніть цю форму: https://forms.gle/sitAyYwaNQSjHPgBA.
- Якщо ви український мігрант, який потребує допомоги, заповніть цю форму: https://forms.gle/cdVKRdCz4ii6U9kNA

У цій сфері працює багато інших організацій, малих та великих. Серед них рекомендуємо відвідати на такі ресурси:

Додаткові корисні ресурси:

Збір коштів та інші ресурси, яким ми довіряємо: https://linktr.ee/RazomForUkraine

Національний банк України відкрив спеціальний рахунок для збору коштів для Збройних Сил України

Інші способи допомогти Україні з-за кордону

Дякуємо за неймовірну підтримку України, українського народу та «Разом»!

Якщо ви не знайшли відповіді на своє конкретне запитання на цій сторінці, будь ласка, напишіть на електронну адресу: info@razomforukraine.org з темою “Read FAQ”.

Очікуйте відповідь впродовж 48 годин. Наші ресурси обмежені, але ми робимо все можливе. Дякуємо за розуміння!

«Ми працюємо разом – і це рятує життя»: як українська медицина змінює правила гри

Published: 1 Травня, 2026

Українська медицина під час війни не просто адаптується — вона формує нові стандарти порятунку життя. І ця система працює завдяки міжнародній співпраці, яку підтримують донори.

У Дніпрі немає розриву між фронтом і лікарнею. Він проходить крізь приймальне відділення, крізь операційну, крізь розмови лікарів. Саме тут, у лікарні Мечникова, формується не лише практика порятунку — формується досвід, який сьогодні стає одним із найсильніших аргументів України у світі.

«Ми зараз у Дніпрі, Україна. Це моя четверта поїздка сюди», — говорить американський нейрохірург Рокко Армондо. — «Ми працюємо разом у операційній, у реанімації, консультуємо складні випадки, готуємо наукові публікації».

Це може звучати як стандартний професійний обмін. Але в українському контексті ця співпраця виглядає інакше виглядає інакше — і стає можливою завдяки підтримці Razom: ми допомагаємо організовувати такі обміни, забезпечуємо лікарів ресурсами і робимо цю співпрацю реальною.

«Рокко був першим нейрохірургом, який не побоявся приїхати до Дніпра у 2023 році», — каже Андрій Сірко, керівник нейрохірургії лікарні Мечникова. — «І відтоді ми працюємо разом щороку — в операційній, у реанімації, з найскладнішими пацієнтами».

Йдеться не лише про спільну роботу. Йдеться про взаємне визнання того, що український досвід війни сьогодні формує нові стандарти.

Перша поїздка: валізи, поїзд і невідомість

Перша поїздка Рокко в Україну починалася не як місія, а як випробування логістики і рішучості.

«Ми прилетіли в Краків із чотирма великими контейнерами медичного обладнання», — згадує він. — «Ми думали, що це буде велика машина. Але вона була дуже маленька. Ми буквально розібрали контейнери і запакували все, як могли».

Далі — дорога до Львова, кордон, нічний поїзд, 14 годин у дорозі. У Дніпрі їх зустрічають не формально, а особисто.

«Я був здивований — професори стояли на платформі і чекали нас. У США такого не буває», — говорить Армондо.
Для Сірка ця сцена запам’яталася інакше: «Ми спочатку побачили валізи. Величезні. А потім уже Рокко».
У цій деталі — суть усієї історії: першими приходять не слова, а дії.

Операція, яка змінює уявлення про війну

Перший робочий день одразу став перевіркою — не лише для співпраці, а й для уявлень про можливе в умовах війни.

«Це було проникаюче поранення мозку після атаки дрона», — розповідає Рокко Армонда. Йшлося про критично важке поранення, яке зачепило мозок і великі судини. У таких випадках пацієнти часто не виживають без негайної, дуже складної допомоги. Саме тому цей випадок став показовим: українські лікарі змогли швидко ухвалити рішення і провести лікування, яке в буквальному сенсі дало людині шанс на життя.

У цьому випадку команда лікарів змогла провести повний цикл лікування — від діагностики до складної операції — одразу, без затримок. Саме такий підхід дозволяє рятувати більше життів навіть у безпосередній близькості до фронту.

«Я ніколи не бачив, щоб усе це виконувалося в одному етапі так близько до зони бойових дій. В Іраку та Афганістані ми цього не робили. Ми робили лише damage control» — ділиться Рокко Армонда

Українська медицина в цих умовах не спрощує підхід — вона ускладнює його до рівня, який дозволяє рятувати більше життів. Це стає особливо очевидним у наступних випадках. Кульове поранення основи черепа, складна траєкторія кулі, внутрішньомозкова гематома.

«Я запитав: ви будете це просто спостерігати?» — згадує Армонда. Відповідь Сірка була принциповою: «Ні. Ми повинні це виправити».

Це рішення — не про техніку. Це про підхід: діяти максимально, а не мінімально.

Наступного дня команда вперше в Україні застосовує новий інструмент. «Ми використали пупілометр — пристрій для оцінки реакції зіниці як показника внутрішньочерепного тиску», — пояснює Армонда. — «Ми привезли його і передали лікарні». Пацієнт виживає. Для лікарів це не виняток — це результат системного підходу.

Війна змінює не лише медицину, а й часову логіку рішень. «У США ми можемо чекати кілька днів, спостерігати», — каже Армонда. — «Тут часу немає. Потік пацієнтів постійний. Ти маєш діяти швидко і точно».

Це не просто інтенсивність роботи. Це інша модель мислення.

«Пацієнти потрапляють до лікарні дуже пізно через затримки евакуації. Це змінює рішення. Якщо є інфекція — ти не робиш одразу складну операцію, ти плануєш її інакше», — пояснює він. Ця адаптивність стає ключовою характеристикою української медицини.

Філософія виживання і роботи

Але найбільше вражає не техніка і не швидкість. Вражає підхід до життя і роботи.

«Українці фокусуються на тому, що потрібно зробити сьогодні. Підготувати дітей до школи. Вийти на роботу. Провести операцію». Це не абстрактна стійкість — це дисципліна повсякденності. Із нею пов’язана ще одна характеристика, яка для нього принципова:

«Коли ти кажеш, що вони герої, вони відповідають: Я не герой. Герої — на фронті. Я просто роблю свою роботу». Це визначає професійну етику і водночас суспільну думку людей.

Чому адвокація — це продовження медицини

У цьому місці розмова переходить у площину, яка виходить за межі медицини.

«Люди часто питають мене: як ми можемо допомогти? І вони допомагають — обладнанням, дослідженнями, публікаціями. Бо це не для мене. Це для України.

Кожен донор має значення. Кожен долар, кожен цент використовується максимально ефективно — чи це медичне обладнання, чи місії, чи адвокація. В армії ми називали це force multiplier. Донори — це мультиплікатори сили. Ви робите пожертву — і вона масштабується. Це як камінь на воді — хвилі розходяться далі.

Це не просто гроші. Це присутність. Люди тут відчувають, що вони не самі. Razom має присутність в Україні. І це означає підтримку. Це означає надію. Найважливіше, що донори мають зрозуміти: це не бездонна діра. Це реально рятує життя.

Ми даємо платформу, щоб світ побачив, що тут відбувається. Люди хочуть допомагати.

Україна — це життя, відновлення і відбудова. Це світло проти темряви.

Ми не чекаємо, поки держави домовляться. Ми не чекаємо політиків. Люди діють. Бо люди знають, що правильно» — розповідає Рокко Армонда

«Я повністю погоджуюся з цим. Ми не просто працюємо разом — ми починаємо думати однаково. І це важливо не тільки в медицині. Ми маємо спільні принципи — людяність, демократію, відповідальність. І ми живемо цим щодня. Це не тільки про операції чи лікування. Це про те, щоб ділитися цим досвідом, говорити про нього, показувати світу, що тут відбувається. Бо якби не це — якби не люди, які розповідають, підтримують, доносять правду — цього зв’язку просто не було б. І саме тому це спільна робота. Лікарів, партнерів, донорів, людей у різних країнах. Ми всі частина цього. І ми всі боремося за одне і те саме» — додає Андрій Сірко.

У цій історії адвокація — це не слова. Це доведена спроможність рятувати життя. Вона не починається в кабінетах політиків і не зводиться до публічних заяв. Вона формується тут — у лікарнях, у спільній роботі, у рішеннях, які приймаються під тиском часу і відповідальності за життя. Саме такі люди, як ці лікарі, і є її носіями. Вони не називають це адвокацією. Вони оперують, навчають, передають досвід, відкривають доступ до знань і практик, які ще вчора були закритими навіть у межах однієї країни. Але саме через це вони створюють найсильніший аргумент для світу — аргумент реальності.

Бо в сучасній війні переконують не лише слова. Переконує доведена спроможність. Переконує якість рішень. Переконує здатність рятувати життя там, де це здається неможливим.

Український досвід сьогодні — це не лише про виживання. Це про трансформацію стандартів. І коли цей досвід стає видимим — через публікації, конференції, міжнародну співпрацю — він автоматично стає частиною глобальної розмови.

Як частина адвокації, важливо зробити так, щоб світ не лише чув про Україну, а розумів її. І в цьому процесі ключову роль відіграють не тільки політики чи дипломати, а ті, хто має практику і відповідальність — лікарі, інженери, військові, дослідники. Бо їхній досвід — це не позиція. Це доказ. І саме такі докази сьогодні формують довіру, підтримку і рішення на міжнародному рівні. Саме тому підтримка донорів має прямий результат: вона масштабує ці рішення, ці знання і ці життя, які можна врятувати.

Гуртожиток, який не здається: як жінки з фонду «Ми – браття, ми – українці» допомагають громадам Харківщини

Published: 27 Квітня, 2026

За 26 кілометрів від Харкова, у місті Люботин, стоїть гуртожиток, який став тимчасовим домом для десятків людей, що втратили житло через війну. Саме тут ми побачили, як відновлюється життя після обстрілів — і як у цьому процесі переплітаються допомога міжнародних партнерів, робота місцевих волонтерів і неймовірна стійкість самих людей.

До відновлення гуртожитку долучився фонд Razom, який допоміг встановити нову вхідну групу та відремонтувати дах будівлі. Під час візиту ми поспілкувалися з Катериною Посоховою — виконавчою директоркою благодійного фонду «Ми – браття, ми – українці», який багато років працює з громадами Харківської області.

Саме команда цього фонду щодня працює з мешканцями гуртожитку та іншими переселенцями в регіоні.

Коли евакуація змінює життя цілих громад

Активна робота фонду почалася у період масової евакуації з прикордонних районів Харківщини — зокрема з Вовчанського району та району Липців.

Люди почали масово переїжджати до гуртожитків і місць тимчасового перебування. У цих будівлях створювалися тимчасові місця проживання для внутрішньо переміщених осіб.

«Ми почали працювати саме тоді, коли почалася активна евакуація. Діти переїжджали у гуртожитки, у колективні центри, і ми почали працювати з ними — і з дорослими також», — розповідає Катерина Посохова.

Психологи фонду проводили групові заняття з дітьми, а за потреби працювали індивідуально з дорослими, які переживали втрату дому, евакуацію або травматичні події війни.

Як ремонти починаються з простих запитів

Працюючи в гуртожитках, команда фонду почала системно збирати запити від людей, які там живуть. Спочатку це були базові потреби.

«Спочатку люди просили душові і туалети. Потім з’явилися запити щодо підвалу, потім — щодо вхідної групи, потім — щодо даху», — згадує Посохова.

Так поступово почали з’являтися великі відновлювальні роботи. Разом із партнерами, зокрема міжнародними організаціями, вдалося провести кілька ремонтів. Під час одного з них з даху будівлі довелося вивезти п’ять тонн сміття, перш ніж почати утеплення.

«П’ять тонн сміття вигребли з даху. Після цього утеплили його, зробили ремонт і замовили насосне обладнання для котельні», — каже вона.

Психологічна підтримка для дітей і літніх людей

Один із найважливіших напрямків роботи фонду — психосоціальна підтримка.

Команда працює з різними групами населення:

дітьми
підлітками
батьками
людьми похилого віку.

У Люботині заняття з дітьми проводять навіть в укритті.

«Там дуже хороше укриття, антирадіаційне. У ньому можна повноцінно проводити навчальний процес, тому ми працюємо там із дітьми та підлітками», — пояснює Посохова.

Фонд також співпрацює з місцевими територіальними центрами, де організовує психологічну підтримку для літніх людей. Іноді ці зустрічі перетворюються на справжні маленькі події, які допомагають людям знову відчути спільність і нормальність життя.

«Наші бабусі й дідусі з психологом і вишивають, і розмальовують, і навіть організували “трудовий десант”. Вони захотіли пофарбувати лавочки біля майданчика — і разом це зробили», — розповідає вона.

Чому допомога міжнародних партнерів критично важлива

За словами Посохової, відновлення колективних центрів і допомога громадам була б неможливою без підтримки донорів і міжнародних організацій.

«Для таких місць, як колективні центри, будь-яка підтримка від фондів або міжнародних організацій має величезне значення», — говорить вона.

Багато людей, які живуть у цих гуртожитках, втратили все — будинки зруйновані або залишилися на окупованих територіях.

«Люди залишилися без житла, без нічого. У багатьох будинки або зруйновані, або під окупацією. Тому кожна допомога — це можливість для них почати життя заново».

Саме тому співпраця місцевих ініціатив із міжнародними партнерами стає ключовою для відновлення громад.

«Коли фонди і донори підтримують такі проєкти — ремонти, психологічні програми, грошову допомогу — це дає людям відчуття, що вони не залишилися самі», — підкреслює Посохова.

Люди, які не хочуть залишати навіть пошкоджений гуртожиток

Під час роботи у колективних центрах команда фонду часто стикається з історіями, які показують, наскільки важливою для людей стає навіть тимчасова домівка.

Багато мешканців гуртожитків — це вже переселенці. Вони втратили свої будинки або були змушені залишити їх через бойові дії. У цих гуртожитках люди почали будувати нове життя: знайомитися з сусідами, підтримувати одне одного, створювати нові маленькі спільноти.

Один із таких гуртожитків у Харкові нещодавно постраждав від ракетного удару поблизу.

«Там вибиті вікна, вибиті двері, потріскалася штукатурка. Людей тимчасово переселили на іншу адресу», — розповідає Катерина Посохова.

Але сталося те, що багато говорить про силу людських зв’язків.

«Вони повернулися назад. У них забиті ДСП вікна, у приміщенні лише плюс дванадцять градусів. Їм кажуть — переїжджайте, ми зробимо ремонт. А вони відповідають: “Ні, ми будемо тут”. Бо для них це вже не просто гуртожиток — це місце, де вони знову почали жити разом».

За словами Посохової, для багатьох людей ці колективні центри стали не просто тимчасовим прихистком, а новою спільнотою.

«Тут у них з’явилися нові сусіди, нові знайомства, нова підтримка. І саме тому вони хочуть залишатися разом».

Фонд із чоловічою назвою і жіночим лідерством

Назва фонду — «Ми – браття, ми – українці» — звучить як символ братерства.

Але на практиці більшість команди складають жінки.

«У нас фонд називається “Ми – браття, ми – українці”, але у нас 95% дівчат», — каже Посохова, — Наші партнери часто кажуть: “brothers, brothers”. А коли приїжджають знайомитися з командою — бачать, що тут одні sisters. І тоді всі посміхаються, бо назва у нас про братерство, а насправді всю роботу щодня роблять дівчата».

Саме вони координують програми допомоги, їздять у громади, працюють у колективних центрах і проводять реєстрацію людей на допомогу. Іноді — у підвалах, у прифронтових селах. Але завжди поруч із людьми, які намагаються почати життя заново.

«Ми просто намагаємося зробити все можливе, щоб люди могли повернутися до нормального життя», — говорить Катерина Посохова.

І дивлячись на гуртожиток у Люботині, де люди поступово відновлюють свій дім, стає зрозуміло: ця робота справді має значення.

“Bring Kids Back”: 20 000 ведмедиків на Національному Молі у Вашингтоні нагадали про викрадених Росією українських дітей

Published: 24 Квітня, 2026

“Bring Kids Back”: 20 000 ведмедиків на Національному Молі у Вашингтоні нагадали про викрадених Росією українських дітей

Вашингтон, округ Колумбія — У четвер, 23 квітня, організація Razom for Ukraine встановила на National Mall у Вашингтоні 230-футову (понад 70 метрів) огорожу заввишки 8 футів, повністю вкриту 20 000 плюшевих ведмедиків. Кожна іграшка символізує українську дитину, викрадену Росією з початку повномасштабного вторгнення.

Інсталяція під назвою “Bring Kids Back/Поверніть дітей” була створена протягом п’яти днів (з п’ятниці по вівторок) за участі понад 50 волонтерівю. Загалом до проєкту долучилися більш ніж 120 місцевих волонтерів. У композиції використано білі, коричневі, бордові та червоні ведмедики. Бордові та червоні формували напис:
“Путін викрав 20 000 українських дітей. Поверніть дітей.”

Організаторами виступили американська ГО Razom for Ukraine за підтримки American Coalition for Ukraine. Подію відвідали Посолка України в США Ольга Стефанішина, конгресмен-республіканець Майкл Маккол, сенаторка-демокартка Емі Клобучар, конгресмен-демократ Джеймі Раскін, конгресмен-ркспубліканець Джо Вілсон та сенатор-демократ Річард Блюменталь.

Оскільки питання повернення викрадених дітей є надзвичайно чутливим, а публікація імен або інших особистих даних та деталей може поставити під загрозу поточні рятувальні операції, організатори використали символічну форму для розповіді їхніх історій.

“Повернення викрадених дітей є дуже чутливим питанням, а розкриття деталей про дітей, які досі перебувають у викраденні, може поставити під загрозу рятувальні операції, ми шукали символічний спосіб розповісти їхні історії. Саме тому ми обрали ведмедиків — як універсальний символ дитинства. Кожен ведмедик символізує одну дитину, викрадену Росією, і їх тут 20 000. Це діти, про яких ми точно знаємо. Але скільки їх насправді? Реальна кількість може сягати 200 000. У такому випадку ця інсталяція простягнулася б від Меморіалу Лінкольну до Монумента Вашингтону,”
— Катя Павлевич, радниця з питань дітей, Razom for Ukraine

“Від початку війни Україна вже повернула понад 2 000 дітей. Це живі свідки, які розповідають, що їх змушували забути свою ідентичність, імена, місце походження та навіть сім’ю. Їх змушували створювати нову ідентичність. Але я абсолютно впевнена, що всі українські діти повернуться додому.”
— Ольга Стефанішина, Посолка України в США

“Я зустріла чотирьох підлітків, які були в полоні — дітей, вивезених із зруйнованих міст і фронтових територій, які втратили обох батьків. Дивовижним чином їм вдалося дістати телефони та подзвонити своїм бабусям з території Росії. Люди перетинали лінію фронту, щоб повернути цих дітей. Я завжди згадую слова президента Зеленського в перший день вторгнення: ‘Ми тут’. І сьогодні, з цією інсталяцією з 20 000 ведмедиків, ми знову кажемо: ми тут.”
— сенаторка-демократка, Емі Клобучар.

“Те, що Путін робить із десятками тисяч дітей — понад 20 000 — це воєнний злочин. Саме тому я працюю над двопартійним законопроєктом, який визнає Володимира Путіна воєнним злочинцем, якщо він не поверне цих дітей. Я заберу цього ведмедика з собою у мою вже 11-ту поїздки до України, цього травня.
Нам потрібні санкції. Нам потрібна військова допомога. Нам потрібна економічна підтримка. Америка має виконати свої зобов’язання. І я звертаюся до президента: виконуйте свою роботу. Захищайте демократію. Підтримуйте Україну.”
— сенатор-демократ, Річард Блюменталь.

“Як батько п’ятьох дітей, я не можу уявити, щоб мої діти пережили таке зло. Саме тому я вніс на розгляд резолюцію, яка вимагає включення повернення викрадених дітей до будь-якої мирної угоди. Я також ініціював двопартійний законопроєкт щодо цільових санкцій проти всіх, хто торгує російською нафтою. Росія має відповісти за свої злочини.

План Путіна виходить далеко за межі України. Вони готують дітей до війни з НАТО.”
— конгресмен-республіканець, Майкл Маккол.

“Викрадення дітей під час збройного конфлікту є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права та прав людини. Це воєнний злочин, а якщо він здійснюється з наміром знищити народ — це може бути доказом геноциду. Ми закликаємо всіх у США та в адміністрації негайно діяти, щоб повернути українських дітей додому.”
— конгресмен-демократ, Джеймі Раскін.

“Викрадення українських дітей воєнним злочинцем Путіним — це те саме, що викрадення польських дітей Гітлером. Ми повинні разом покласти цьому край.”
— конгресмен, Джо Вілсон.

“Це не побічний наслідок війни. Це свідома стратегія знищення нації. Міжнародний кримінальний суд це визнав, світ це визнав, але діти досі не вдома. Їх повернення — не предмет для переговорів.”
— Мар’яна Третяк, голова American Coalition for Ukraine

Інсталяція планується до показу в інших містах США та на партнерських подіях. Уже є додаткові запити від партнерських організацій.

Razom for Ukraine — американська неприбуткова організація, що надає медичну та гуманітарну допомогу Україні та є провідним адвокатом продовження підтримки України у США.

Контакти для медіа:
Катерина Лісунова — kateryna.lisunova@razomforukraine.org | +1 (347) 421-1755
Остап Яриш — ostap.yarysh@razom.org | +1 (202) 560-2282

Американські та українські лікарі провели близько 100 складних операцій для 40 пацієнтів у Львові під час місії Face to Face

Published: 17 Квітня, 2026

Цієї весни у Львові відбулася шоста місія Face to Face, хірургічної програми Американської академії лицевої пластичної та реконструктивної хірургії (AAFPRS), яку Razom for Ukraine реалізує в межах проєкту Co-Pilot.

Упродовж семи днів команда з 7 хірургів, серед яких Параг Ганді, Григорій Машкевич, Августін Москателло, Джон Фродел, Раян Вінтерс, Іванна Небор та Борис Чернобильський та 10 медсестер Сьюзан Кетіджен, Вікторія Угрін, Юрій Цуваник, Джеймі Оранж, Емметт Харті молодший, Марібель Карабалло, Ендрю Костянюк, Ташина Моргенштерн, працювала у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону разом із українськими колегами, оперуючи пацієнтів із найскладнішими травмами обличчя, спричиненими війною.

Робота почалася з консультацій: за один день лікарі оглянули 55 пацієнтів і відібрали 40 для подальших операцій. Уже з наступного ранку операційні працювали в інтенсивному режимі з сьомої ранку до восьмої вечора. Протягом чотирьох днів команда виконувала реконструктивні втручання у трьох напрямках: офтальмології, отоларингології та щелепно-лицевій хірургії. Йшлося про поранення, які змінюють не лише фізичні функції, а й зовнішність людини і разом із цим її відчуття себе.

Серед пацієнтів були як військові, так і цивільні, які постраждали внаслідок війни. Для багатьох із них це не перший етап лікування, а частина довгого процесу відновлення, який триває місяцями або роками.

Однією з ключових відмінностей цієї місії стало те, що хірургічне лікування було поєднане з протезуванням безпосередньо в лікарні. До команди приєдналися два анапластологи, Едуардо Аріас та Бенджамін Розенберг, фахівці зі створення очних і лицевих протезів. Разом із ними була розгорнута тимчасова лабораторія, де виготовляли індивідуальні очні протези для пацієнтів, які проходили операції.

Це дозволило змінити саму логіку допомоги: пацієнти отримували протез одразу після хірургічного втручання, без необхідності чекати окремого етапу лікування. У випадках втрати ока це має не лише медичне, а й психологічне значення, можливість швидше повернутися до звичного вигляду і соціального життя.

Паралельно з хірургічною роботою команда працювала і з іншими аспектами відновлення. До місії долучився спеціаліст із управління болем Тімоті Канті, який працює з ПТСР. Він провів лекції у центрі Superhumans, Львівській психіатричній лікарні та в лікарні Святого Патнелеймона, а також практичні тренінги для анестезіологів, психологів і фахівців із лікування болю у Львівському військовому госпіталі. Така робота спрямована не лише на підтримку пацієнтів, а й на посилення спроможності українських медичних команд працювати з наслідками травми.

Важливою частиною місії стала і передача знань. До операцій долучалися українські лікарі, які вже брали участь у попередніх місіях, хірургічних тренінгах, конференціях та стажуваннях в лікарнях США, що були організовані Razom, а також фахівці з інших лікарень Львова. Вони працювали разом із міжнародною командою в операційних, спостерігали, асистували і переймали досвід, який зможуть застосовувати надалі.

Окулофаціальний пластичний хірург доктор Параг Ганді, який має понад 20 років досвіду і вже втретє долучився до цієї місії, підкреслює значення такої співпраці:

«Для мене велика честь співпрацювати з українськими колегами, допомагаючи пораненим військовим і цивільним, які віддали все заради своїх родин і країни. Я щиро вірю, що хоча одна людина не може зробити все — кожен може зробити щось. І саме через обмін знаннями та спільну роботу ми робимо цей внесок».

Реалізація місії стала можливою завдяки партнерству Razom for Ukraine з програмою Face to Face AAFPRS, а також співпраці з Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, платформою INgenius та організацією Healing the Children North East.

Ці місії поступово змінюють підхід до лікування складних травм обличчя в Україні. Йдеться не лише про окремі операції, а про формування практики, де хірургія, протезування, робота з болем і навчання лікарів поєднуються в єдиний процес відновлення.

Місія стала можливою завдяки підтримці донорів Razom for Ukraine, яка допомагає у залученні міжнародних медичних команд, закупівлі обладнання та організації роботи на місці. Саме ця підтримка дозволяє не лише проводити складні операції, а й забезпечувати обмін досвідом між українськими та міжнародними лікарями і розширювати доступ до сучасних підходів у лікуванні травм, отриманих внаслідок війни.

Як шість консультацій можуть змінити життя: робота психологічного центру «Разом з тобою» у Дніпрі

Published: 30 Березня, 2026

Під час війни психологічна підтримка стає такою ж необхідною, як і медична. У Дніпрі працює центр «Разом з тобою» фонду Razom, де люди можуть безкоштовно отримати консультації психологів. Тут допомагають військовим, їхнім родинам і цивільним, які переживають складні життєві ситуації.

Старша психологиня центру Наталя працює у проєкті з 2023 року. Вона каже, що для багатьох людей можливість отримати безкоштовну консультацію має вирішальне значення.

«Я завжди кажу велике дякую тим, хто підтримує цей проєкт. Бо дуже багато наших клієнтів просто не можуть дозволити собі психологічну допомогу», — говорить вона.

За словами Наталі, війна значно підвищила рівень психологічного навантаження. Постійна напруга, тривоги, побутові труднощі — усе це накопичується.

«Я бачу, наскільки люди зараз роздратовані і виснажені. І це природно — ми всі живемо в дуже складних умовах. Тому психологічна підтримка зараз надзвичайно важлива», — пояснює вона.

У центрі проводять як індивідуальні консультації, так і психоедукаційні зустрічі. На них люди вчаться краще розуміти свої емоції та справлятися зі стресом.

«Коли людина починає розуміти, що з нею відбувається, їй стає легше. Вона вже знає, як допомогти собі і як підтримати інших», — каже психологиня.

Історія одного клієнта

Наталя згадує історію військового, який звернувся до центру після поранення.

Зовні його травма була майже непомітною, але він мав серйозні труднощі з моторикою рук. Після повернення до цивільного життя чоловікові було складно адаптуватися.

«Він прийшов до мене, бо не міг знайти себе в цивільному середовищі. Було багато напруги, конфлікти в сім’ї, погіршилися стосунки з близькими», — розповідає Наталя.

У центрі клієнти можуть отримати цикл із шести консультацій. Основна мета — стабілізувати стан людини і допомогти їй зробити перші кроки до відновлення.

«Ми працювали над техніками самодопомоги, над тим, щоб він навчився заспокоюватися і краще розуміти свої емоції», — каже психологиня.

З часом чоловік почав почуватися краще. Покращився сон, стало менше напруги вдома.

«Він навіть привів на консультацію дружину. Це дуже важливо, коли до процесу долучається сім’я», — додає Наталя.

Після завершення циклу консультацій чоловік вирішив продовжити терапію.

«Коли він прийшов уперше, йому здавалося, що нічого вже не зміниться. Але поступово він побачив, що стан може покращуватися», — розповідає вона.

Перший крок до змін

Психологиня центру каже: шість консультацій — це не повне вирішення всіх проблем, але часто саме вони стають початком змін.

Іноді клієнти повертаються через кілька місяців, коли виникає нове питання або складна ситуація. «Буває, людина телефонує і каже: можна ще поговорити? І ми продовжуємо працювати», — говорить Наталя.

Часто допомога одній людині приводить до центру її близьких.

«Спочатку приходить один клієнт, потім приводить дружину, дітей або друзів. Люди діляться досвідом — і так інші теж дізнаються, що можна отримати підтримку», — пояснює психологиня.

За її словами, такі центри відіграють важливу роль не лише зараз, а й у майбутньому.

«Все це спрямоване на те, щоб Україна залишилася максимально ментально здоровою», — каже Наталя.

Іноді зміни починаються з простого кроку — наважитися прийти на розмову і попросити про допомогу.

Відсутній елемент пазлу: Світлана Блінова та сила місцевого лідерства

Published: 5 Березня, 2026

Здається майже нереальним сидіти навпроти Світлани Блінової в підвалі Львівської міської ради. Тут, у бетонному укритті, ми чекаємо новин про можливий ракетний удар. Сьогодні це найбезпечніше місце для інтерв’ю.

Світлана м’яко усміхається, коли говорить — зібрана, вдумлива, майже тендітна на вигляд. І все ж, коли вона починає розповідати свою історію, стає зрозуміло: перед нами саме той тип лідера, якого Україна породила у час війни — врівноважений, рішучий і тихо, але глибоко трансформаційний.

Razom уперше познайомився зі Світланою не на конференції і не на панельній дискусії — а через партнерство. У межах першої програми стажувань Impact UA internship program, створеної Razom спільно з Brave Generation, організація Світлани Cities4Cities прийняла стажера — Айдана Стретча, нещодавнього випускника Єльського університету, який спеціалізується на історії та журналістиці. Від самого початку Світлана вирізнялася.

Вона не просто розподіляла завдання. Вона взяла Айдана під своє крило. Залучила його до справжньої роботи з побудови міжнародних партнерств між муніципалітетами. А згодом пішла ще далі — запросила його до села своїх дідусів і бабусь неподалік Львова, щоб він міг на власні очі побачити життя української глибинки.

Бабуся приготувала картоплю, вирощену на власній землі. Дідусь, який не говорить англійською, просто сказав: «hello». Це була не показова гостинність. Це була довіра.

Цей досвід вплинув на журналістську роботу Айдана, яку він нині продовжує як незалежний журналіст у Києві, співпрацюючи з такими медіа, як The Kyiv Independent та CBS. Через його тексти американська аудиторія бачить українські муніципалітети не як абстракцію, а як реальні громади — ті, що відбудовуються, формують партнерства і беруть на себе лідерство.

Відданість Світлани справі справила на нас сильне враження. І ми продовжили стежити за її роботою.

Світлана народилася у 1991 році — саме тоді, коли Україна відновила свою незалежність. Її життя розгорталося паралельно з пошуком країною власного голосу та суб’єктності. Вона вивчала журналістику і право, але її справжня школа почалася під час літнього стажування у Львівській міській раді. Формально це мало бути чотири години роботи на день. Насправді ж вона залишалася там по чотирнадцять.

До повномасштабного вторгнення Світлана працювала над стратегіями розвитку муніципалітетів. 24 лютого 2022 року вона зібрала для родини тривожну валізу й одразу вирушила до міської ради з одним запитанням: «Чим я можу допомогти?»

Уже за кілька днів вона координувала роботу міжнародних журналістів. Невдовзі почала спрямовувати гуманітарну допомогу зі Львова до громад, які постраждали значно сильніше. Із цієї екстреної реакції поступово народилося щось значно триваліше.

Разом із Львівською міською радою, SALAR International (частиною Шведської асоціації місцевих органів влади та регіонів) та німецьким містом Зіндельфінген, Світлана долучилася до запуску ініціативи Cities4Cities. Сьогодні це потужна платформа, що з’єднує українські муніципалітети з партнерами в Європі та Сполучених Штатах.

Нині мережа охоплює майже 100 муніципалітетів у семи країнах ЄС та США.

Для Світлани угоди між містами-побратимами — це не формальність і не папери. Це передусім людські зв’язки.

«Міжнародна співпраця — це не магія», — каже вона. — «Це м’які навички».

Через Cities4Cities Academy її команда з шести людей навчає муніципалітети по всій Україні визначати власні пріоритети, знаходити партнерів зі спільними цілями та вибудовувати сталу, взаємовигідну співпрацю.

Але масштаб завдання величезний: в Україні понад 1400 муніципалітетів.

А потім настав момент, який міг змінити все. Минулого року Світлана отримала запрошення виступити на конференції International City/County Managers Association у Флориді — одному з найвпливовіших зібрань муніципальних лідерів у Сполучених Штатах. Реєстраційний внесок для неї скасували. Візу вона отримала лише за два дні до події. Але грошей на терміновий авіаквиток — майже 1000 доларів — у неї не було.

Для багатьох громадських лідерів в Україні саме тут можливості й закінчуються. Немає простого гранту на поїздку, на який можна податися в останній момент. Немає фонду швидкого реагування для таких ситуацій. Конференції проходять. Можливості минають. Зв’язки не виникають.

Оскільки ми вже співпрацювали зі Світланою в межах Impact UA — і бачили її лідерство на власні очі — Razom вирішив допомогти через програму Razom Sylnishi, що підтримує українських лідерів громадянського суспільства. За кілька днів квиток було придбано.

«Той квиток став відсутнім елементом пазлу», — каже Світлана.

Результат був миттєвим. Виступаючи перед американськими міськими менеджерами — у країні, де вона раніше ніколи публічно не говорила, мовою, яку почала вивчати лише після повномасштабного вторгнення — Світлана представила ідею партнерства з українськими муніципалітетами.

Коли вона завершила виступ, перед нею вишикувалася черга керівників міст, які хотіли з нею поговорити.

Сьогодні вона носить із собою цілу пачку візитівок від американських муніципальних посадовців, зацікавлених у створенні партнерств між містами. Ці розмови вже перетворюються на нові зв’язки — відкриваючи двері для українських громад, які шукають експертизу, співпрацю та довгострокову інтеграцію з американськими партнерами.

Квиток на літак за 1000 доларів профінансував не просто поїздку. Він відкрив доступ. Він прискорив залучення Сполучених Штатів.
Він змінив траєкторію виходу Cities4Cities на американський напрям. Саме так виглядає каталізуюча підтримка. І на цьому лідерство Світлани не закінчується.

Після професійного вигорання на попередній посаді у сфері політичних комунікацій Світлана одного літа поїхала жити до намету в селі своїх бабусі й дідуся. Побачивши, як воно занепадає, вона допомогла згуртувати місцевих жителів і разом із ними почала відроджувати громаду: залучила грантові кошти, сприяла ремонту доріг, створила молодіжний коворкінг і культурний простір, а також започаткувала регіональний туристичний бренд, який об’єднав лісові маршрути через кілька муніципалітетів.

Разом із чоловіком вони збудували в селі невеликий гостьовий будинок. Коли почалася війна, він пішов боронити Україну. Будинок Світлана завершила вже сама.

Сьогодні цей гостьовий дім входить до топ-10% помешкань Airbnb у світі. Світлана особисто спілкується з гостями і навіть пропонує формат «волонтерського туризму» — проживання в обмін на допомогу з благоустроєм громади.

«Цей дім — від мого серця», — каже вона.

На початку повномасштабного вторгнення Світлана ненадовго виїхала до Польщі — але швидко повернулася.
«Я не відчувала, що я зі своїми людьми», — каже вона. Пізніше вона свідомо вирішила народити другу дитину вже під час війни. «Ми будемо відбудовувати Україну також разом із дітьми».

У тиші укриття під Львівською міською радою стає зрозуміло: лідерство, подібне до лідерства Світлани, не шукає уваги. Воно створює системи. Воно посилює громади. Воно вчить англійську ночами, щоб Україна могла говорити зі світом.

Razom не створив Світлану Блінову. Її створила Україна. Але іноді різниця між втраченою можливістю та тією, що змінює все, полягає в одному — здатності діяти швидко, прибрати одну перешкоду саме в той момент, коли це найбільше потрібно. Один квиток на літак. Один відсутній елемент пазлу. І хвиля змін продовжує поширюватися.

Коли лідери на кшталт Світлани отримують довіру, гнучку та своєчасну підтримку, їхній вплив зростає набагато ширше, ніж межі однієї конференції, одного партнерства чи одного моменту.

Він розходиться хвилями — з’єднуючи міста, зміцнюючи громади та вплітаючи Україну в глобальну мережу солідарності, яка допоможе формувати її відновлення на багато років уперед.

Якщо ви вірите в таких лідерів, як Світлана — прагматичних, сміливих і глибоко вкорінених у своїх громадах — ми запрошуємо вас підтримати їх.

Ваша підтримка дозволяє Razom і надалі надавати гнучку допомогу швидкого реагування, яка перетворює вирішальні моменти на тривалий вплив для України.

Razom оголошує конкурс грантових заявок Economic Resilience Lab

Published: 2 Березня, 2026

Школа навчання та грантова програма Economic Resilience Lab створені для організацій громадського сектору, які навчають дорослих заради працевлаштування та розвитку самозайнятості. Ми допомагаємо структурувати ідею, перетворити її на реалістичний план і перевірити ключові рішення на практиці: кого ви залучаєте, які навички надаєте, як готуєте людей до працевлаштування чи започаткування власної справи, та як вимірюєте досягнуті результати.

Участь у програмі потребує не лише подачі заявки, а насамперед обов’язкове проходження навчання та активну залученість імплементуючих організацій. Ідеться про готовність навчатися, тестувати нові підходи, забезпечувати результат та збирати зворотний зв’язок.

МЕТА ПРОГРАМИ:

Підвищити рівень зайнятості та самозайнятості жінок, ветеранів і членів їхніх сімей, людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, а також мешканців прифронтових і звільнених громад — щоб вони могли отримувати стабільний дохід, зміцнювати економічну незалежність і покращувати добробут.

Водночас програма посилює спроможність організацій громадського сектору розробляти та впроваджувати ефективні (зокрема інноваційні) рішення для зменшення дисбалансів на ринку праці та підтримки конкурентоспроможності економіки України.

КОМПОНЕНТИ ПРОГРАМИ:

Школа організаційної спроможності: 4-денний тренінг у Львові на базі Українського Католицького Університету у травні 2026. Інтенсив будуть проводити ключові експерти із релевантним досвідом у подібних ініціативах, які активно долучаться до навчальних сесій, практичного навчання та менторства. Організації зможуть вдосконалити процес відбору і залучення учасників, визначення професій й навчальних траєкторій відповідно до попиту ринку та потреб роботодавців, вибудувати співпрацю з роботодавцями для стажувань і працевлаштування, а також посилити логіку проєкту, систему результатів і моніторинг із фокусом на працевлаштування та самозайнятість. До участі в інтенсиві запрошуються двоє представників з кожної ОГС (керівник організації та проєктний менеджер).
Після завершення Школи — менторський супровід протягом 3-х тижнів для індивідуальної роботи над покращенням проєктної заявки.
За результатами конкурсу доопрацьованих проєктних заявок — грант на реалізацію проєкту з перенавчання та працевлаштування для відібраних проєктів.
Обмін досвідом та мережування з іншими учасниками програми та долучення до спільноти Razom for Ukraine.

КЛЮЧОВІ ДАТИ:

Дедлайн подачі: 15 березня 2026 року.
Результати відбору: 15 квітня 2026 року.
Школа для відібраних громадських організацій: 4-7 травня 2026 року.

Локація Школи: Львів, УКУ (проживання та харчування нашим коштом).

Менторська програма для відібраних громадських організацій: 10-31 травня 2026 року.
Грантовий конкурс серед учасників програми навчання: червень 2026 року.
Орієнтовний початок реалізації грантових проєктів: липень 2026 року.

ОПТИМАЛЬНИЙ РОЗМІР ГРАНТУ – 30 000 доларів США

У межах програми ви пройдете структуроване навчання, працюватимете з досвідченими менторами та отримаєте фінансову підтримку для реалізації своєї ініціативи. Разом посилюємо конкурентоспроможність України.

УЧАСНИКИ ПРОГРАМИ

Ми підтримаємо організації з досвідом у навчанні дорослих, які зміцнюють економіку своїх громад і мають чіткий намір вдосконалювати та масштабувати свої рішення.

Пріоритетні сектори економіки: легка промисловість; технологічне та dual-tech виробництво; будівництво; сільське господарство та переробка; крафтове виробництво; відновлювана енергетика; економіка догляду та підтримка ветеранів; кваліфіковані послуги.

Географія проєктів: вся Україна, окрім Київської області.

Цільові групи (бенефіціари): жінки, ветерани, члени сімей військовослужбовців, внутрішньо переміщені особи (ВПО), люди з інвалідністю, мешканці деокупованих територій.

ПРОЄКТИ можуть охоплювати, але не обмежуватися наступним:

Мікрокваліфікації для працевлаштування:

Короткострокові, орієнтовані на потреби ринку праці навчальні програми, адаптовані під конкретні вакансії та запити роботодавців у регіоні, які безпосередньо ведуть до працевлаштування або самозайнятості. Такі проєкти мають підтвердити наявність потреби в регіоні та співпрацю з роботодавцями.

Підтримка у пошуку роботи, зокрема кар’єрні консультації, допомога у написанні резюме, пошуку вакансій та підготовці до співбесіди.

Навчання підприємництва та основам ведення малого бізнесу, проведення тренінгів щодо подання заявок на отримання грантів на започаткування власної справи.

Проєкти, що підвищують доступ жінок і ветеранів/ветеранок до лідерських посад:

Ініціативи, спрямовані на розвиток лідерських компетенцій, усунення бар’єрів і створення можливостей для просування жінок та ветеранів/ветеранок на керівні та лідерські ролі.

Проєкти для системних змін:

Впровадження інноваційних пілотних рішень на рівні громади або сектору, які демонструють ефективніші моделі розвитку навичок, працевлаштування або підтримки самозайнятості та мають потенціал для масштабування або врахування в політиках.

RAZOM не підтримує:

Організації, що зареєстровані за межами України.
Організації, які мають відношення до виборних посадових осіб та політичних партій.
Волонтерські ініціативи без реєстрації юридичної особи/організації (ми цінуємо ваш роботу, але, на жаль, немає такої можливості).
Проєкти, що реалізуються за межами України.

Тренування, що рятує життя: як Razom посилює систему екстреної медичної підготовки в Україні

Published: 2 Лютого, 2026

У війні не буває дрібниць. Але є речі, від яких залежить усе. Одна з них – підготовка. Там, де рішення потрібно ухвалювати за секунди, де руки мають працювати швидше за думки, саме тренування визначає, чи встигне людина допомогти іншій. Саме тому Razom інвестує в медичну підготовку для екстрених або рятувальних підрозділів, та тих, хто працює в умовах максимального ризику й навантаження.

Цей курс побудований так, щоб максимально наблизити навчання до реальних ситуацій. Тут не обмежуються аудиторіями та теорією. Основу складають практичні відпрацювання в умовах контрольованого стресу, коли учасники змушені діяти швидко, чітко і без права на помилку. Це дозволяє не лише засвоїти алгоритми, а й підготувати психіку до реальної роботи.

«Найбільша цінність курсу — це величезна кількість практичних відпрацювань. Не просто в умовах класу, а в максимально реалістичних сценаріях, де ми можемо створити контрольований рівень стресу і дати можливість відпрацювати помилки без загрози для життя», – ділиться один з учасників.

Навчання побудоване як послідовний процес: попередня підготовка, теоретична частина і практичний блок. Спочатку учасники в комфортних умовах опановують базові принципи та алгоритми, а далі переходять до симуляцій, у яких окремі навички складаються в єдиний ланцюг дій, який максимально наближений до реальної надзвичайної ситуації. Такий формат допомагає довести рухи до автоматизму, щоб у критичний момент не витрачати дорогоцінні секунди на роздуми.

Курс проходить за програмою Combat Lifesaver (CLS) – міжнародним стандартом підготовки військовослужбовців і бійців спецпідрозділів до надання першої допомоги в надзвичайних та кризових умовах. Програма зосереджена на відпрацюванні базових, але критично важливих навичок: зупинки масивних кровотеч, забезпечення прохідності дихальних шляхів, роботи з пораненнями грудної клітки, профілактики шоку та безпечної евакуації постраждалих. Особливий акцент робиться на діях у стресі, командній взаємодії та чіткому дотриманні алгоритмів, які довели свою ефективність у реальних бойових умовах.

Особливістю цього курсу стала участь не лише бійців спецпідрозділів, а й двох представників ДСНС. Один із них – рятувальник із досвідом роботи з дорожньо-транспортними пригодами, наслідками обстрілів та ін., зізнається, що навіть для нього це навчання стало відкриттям. «Це зовсім інша “кухня”. Навіть маючи досвід роботи з надзвичайними ситуаціями, я побачив зовсім інший підхід. Тут інша логіка, інший темп, інший рівень концентрації. Це дуже цінний досвід».

Таке спільне навчання має важливий системний ефект. Воно формує спільну мову між військовими та цивільними екстреними службами, що особливо критично в умовах масових уражень і складних евакуацій. Коли різні служби тренуються разом, у реальній ситуації вони працюють як єдиний механізм.

Для багатьох учасників цей курс стає не просто підвищенням кваліфікації, а внутрішнім переломом. «Для мене це можливість відтренувати базові навички, які під час реальних бойових завдань зможуть врятувати мого побратима», – каже один із курсантів. У цих словах суть усієї програми: підготовка тут вимірюється не сертифікатами, а шансами на життя.

Медична підготовка для спеціальних та рятувальних підрозділ є частиною ширшої стратегії Razom – розбудови системи екстреної допомоги, яка працює не фрагментарно, а цілісно. Йдеться про створення середовища, де знання передаються, досвід накопичується, а стандарти уніфікуються. Це довгострокова інвестиція не лише в конкретні служби, а в стійкість всієї оборонної та рятувальної системи країни.

«Історія показала, що ми незламні, ми вміємо триматися один одного і приходити на допомогу. Саме ця взаємна підтримка і визначає нашу стійкість», – говорить учасник курсу. Це і є сенс усієї роботи: не просто навчити, а створити культуру взаємної відповідальності, де кожен готовий зробити крок назустріч іншому.

Саме так Razom бачить свою роль. Не як окрему гуманітарну ініціативу, а як частину великої системи підтримки, у якій знання, довіра й людяність перетворюються на реальні врятовані життя.

Харків: на передовій стійкості

Published: 20 Січня, 2026

Мало яке місто так точно втілює слово передова, як Харків. Він розташований лише за 25 кілометрів від російського кордону — настільки близько, що ворожі літаки можуть досягти місто за лічені хвилини. Від перших днів повномасштабного вторгнення Харків живе під постійною загрозою з повітря, і водночас продовжує працювати, жити й функціонувати напрочуд злагоджено.

Ті, хто наважується приїхати до міста, часто дивуються: чисті вулиці, клумби й декоративні елементи, які прикрашають простори, ще недавно пошкоджені ракетами й дронами, громадський транспорт, що ходить за розкладом і з перших днів вторгнення став безкоштовним для всіх мешканців. Якби не фанера на вікнах і оборонні барикади на в’їздах до міста, можна було б подумати, що це безпечне місто десь у Західній Європі.

Здатність Харкова витримувати щоденні атаки й водночас зберігати відчуття порядку для своїх мешканців значною мірою ґрунтується на системах, які місто створило під час війни. Це системи, що дозволяють швидко виявляти загрозу, вчасно попереджати людей і координовано реагувати.

У центрі цієї роботи — Харківський Ситуаційний Центр (ХСЦ), єдиний центр такого типу поза межами Києва. Тут команда молодих фахівців із цивільного захисту моніторить прямі відеотрансляції, відстежує інциденти на інтегрованій мапі міста та координує все — від аварійних ремонтів до рятувальних операцій.

Пульс Харкова

«Ситуаційний центр — це серце Харкова,» — каже Богдан Гладких, директор Департаменту надзвичайних ситуацій Харківської міської ради та керівник ХСЦ. «Він бачить усе, що відбувається в місті, і керує реагуванням — від пожежників до медиків. Це пульс, який підтримує життя Харкова.»

Ситуаційний центр був збудований лише за три місяці завдяки партнерству міста, місцевого бізнесу, волонтерів та міжнародних донорів. Реалізувати такий об’єкт у настільки стислі строки в умовах війни здавалося майже неможливим. Але ще складніше — об’єднати під одним управлінням таку кількість муніципальних служб і змусити їх працювати злагоджено, коли кожна з них вже й так функціонує на межі можливостей.

Попри це, Харкову вдалося вибудувати структуру, в якій ДСНС, екстрена медична допомога, поліція, пожежні служби та навіть комунальні підприємства працюють разом і координують дії заради безпеки мешканців міста.

Цифрова мапа центру містить інформацію про кожен гідрант, дорогу й зону ризику; сотні камер передають відео в режимі реального часу; аналітики координують усі екстрені та комунальні служби. Коли виникає надзвичайна ситуація — чи то комбінована атака на місто, чи звичайна побутова пожежа — працівники ХСЦ можуть оцінити ситуацію за камерами, миттєво отримати повну інформацію про пошкоджену інфраструктуру та направити на місце саме ті служби, які реально потрібні.

Коли війна зробила Харків постійною ціллю, це «серце міста» стало його щитом. Але навіть найкраща система координації не працює без зв’язку. А в Харкові, коли зникає електрика й падають мобільні мережі, тиша може коштувати життя.

Коли звʼязок означає виживання

Під час блекаутів або масованих обстрілів мобільний зв’язок може зникнути за лічені хвилини. Вежі руйнуються, базові станції виходять з ладу — і разом із ними зникає можливість координувати рятувальні служби.

Щоб закрити цю критичну прогалину, Razom передав місту радіоретрансляційне обладнання — основу захищеної цифрової радіомережі, яка нині з’єднує міську владу, екстрені служби та комунальні підприємства. Ця система підтримує зв’язок навіть тоді, коли все інше не працює.

«Спочатку в наших рятувальників не було стабільного сигналу,» — згадує Богдан. «Під час блекаутів ми були фактично сліпі. Після встановлення ретрансляторів зв’язок більше жодного разу не зникав.»

Він добре пам’ятає ніч, яка показала, наскільки це важливо.

«Два місяці тому, під час так званого “подвійного удару”, наші команди вже працювали на місці першого влучання, коли диспетчер передала по рації: “Ракета в напрямку міста”. Через 28 секунд стався другий удар. Усі встигли сховатися. Усі залишилися живі.»

“Подвійний удар” — це тактика, коли друга ракета запускається по тій самій локації невдовзі після першої, часто з метою уразити рятувальників, які прибули на допомогу. Під час першого вибуху було зруйновано найближчу мобільну вежу. Щойно вона вийшла з ладу, мобільний зв’язок у районі зник повністю — навіть дві SIM-картки Богдана не працювали.

«Обидві мої SIM-картки “лягли”,» — каже він. «Вежі вже не було. Єдине, що працювало, — це радіомережа, яку ви допомогли нам побудувати.»

Фактично єдиним каналом зв’язку залишалася міська цифрова радіосистема. Поки рятувальники працювали на місці, диспетчер, який відстежував повітряну обстановку, побачив запуск другої ракети. Оскільки радіозв’язок не залежить від мобільних мереж, він зміг миттєво передати попередження — і кожен на місці його почув.

У них було 28 секунд, щоб дістатися укриття. Друга ракета впала приблизно за 20 метрів від місця, де за кілька хвилин до того стояли понад сто людей. Понад сто рятувальників — комунальники, пожежники, медики — вижили завдяки одному короткому радіосигналу.

Сьогодні ця система охоплює весь Харків. Радіостанції мають міський голова, керівники департаментів і всі критично важливі служби. Вона інтегрована з автоматичною системою повітряної тривоги, яка перериває радіоефір і попереджає водіїв у дорозі. Мережа живиться від генераторів і має резервування: якщо один ретранслятор виходить з ладу, інший миттєво його замінює.

«Я не бачу альтернативи цифровому радіозв’язку,» — наголошує Богдан. «Без нього немає координації, немає своєчасного попередження і немає шансів урятувати життя.»

Його висновок простий і терміновий: кожному великому місту України потрібна така система.

Інновації під землею

Ця система, що рятує життя, виходить далеко за межі стін Ситуаційного Центру — у школи, лікарні та житлові райони Харкова.

Під час одного з наших візитів восени кілька керованих авіабомб влучили в різні райони міста саме тоді, коли ми оглядали одну з нових підземних шкіл. Лунали сирени, а з рації Богдана крізь товсті бетонні стіни надходили повідомлення. Навіть перебуваючи поза об’єктом, він координував реагування одразу на кілька локацій: скеровував рятувальні бригади, змінював маршрути транспорту, перевіряв, чи відкриті укриття для цивільних.

Це було наочне підтвердження того, наскільки важливий зв’язок — і як захист у Харкові тепер простягається глибоко під землю.

Підземні школи Харкова — це пряма відповідь на життя прифронтового міста. Це повноцінні навчальні простори, які одночасно є сертифікованими бомбосховищами. Кожна така школа може приймати 700–800 учнів для навчання і до 2 000 людей під час повітряних тривог. Вони обладнані системами фільтрації повітря, автономним живленням і запасами води. Наразі в місті вже працює десять таких шкіл, ще кілька — у процесі будівництва.

Одна з них зазнала прямого ракетного удару у 2023 році — і витримала.

«Це було наше випробування в реальних умовах,» — каже Богдан. «Спрацювало все: вибухозахисні двері, фільтри, вентиляція. Будівля прийняла удар, а всі всередині залишилися живі.»

Під час кожної повітряної тривоги коридори школи відкриваються для мешканців сусідніх будинків, перетворюючи її на спільне укриття. Завдяки тій самій міській системі зв’язку люди встигають дістатися безпечного місця, а вчителі можуть продовжувати заняття під землею. Окрім окремих підземних шкіл, навчальні простори інтегровані й у станції метро — одну з таких шкіл можна побачити в документальному фільмі Катерини Горностай «Стрічка часу».

Інженери Харкова йдуть ще далі: у планах не лише нові школи, а й перший в Україні підземний дитячий садок. Це освіта як елемент цивільного захисту — навчання як форма спротиву.

Місто, яке не ламається

Населення Харкова зменшилося майже вдвічі з початку повномасштабного вторгнення. Але ті, хто залишився, забезпечують життя міста щодня: прибирають вулиці, відновлюють комунальні послуги, повертають дітей до навчання — навіть під обстрілами.

«Я зробив свій вибір,» — просто каже Богдан. «Я залишаюся.»

Він працює в міській владі вже десять років — спочатку в цифровій трансформації, нині в системі цивільного захисту. В Україні цивільний захист — це не одна служба. Це скоординована система, яка об’єднує диспетчерів, пожежників, медиків, комунальників і відповідальних за укриття — усіх, хто забезпечує безпеку цивільного населення під час обстрілів, блекаутів і криз. Фактично це ті, хто захищає мирних людей, не будучи військовими, — роль не менш важлива й надзвичайно виснажлива під час повномасштабної війни.

Як і багато хто в його молодій команді, Богдан майже не спить, працює по 14 годин на добу і живе в постійному напруженні. Найважчі моменти, зізнається він, — коли гинуть діти.

«Ми — місто на передовій. Але не лише оборони, а й рішень,» — каже він. «Коли щось ламається, Харків знаходить спосіб це полагодити.»

Середній вік працівників Ситуаційного Центру — 29 років. Разом вони збудували сучасну систему цивільного захисту, яку ще нещодавно вважали неможливою. За останній рік у Харкові не було жодного ракетного влучання без попереднього сигналу тривоги. Інші громади вже приїжджають сюди, щоб перейняти цей досвід.

Разом на передовій

Харків став і щитом, і прикладом — доказом того, що навіть в умовах облоги місто може розвиватися, організовуватися і піклуватися про своїх людей. Razom пишається можливістю підтримати цю передову стійкості — допомогти тим, хто не здається, хто зберігає зв’язок під час блекаутів і доводить, що інформація, передана вчасно й безпечно, рятує життя.

Те, що почалося в Харкові, має поширитися на всю Україну. Технології вже є, експертиза доведена, а рішучість — незламна. Потрібне партнерство — той самий дух «разом», який дозволив збудувати Харківський ситуаційний центр у рекордні строки.

Прилуки: майбутній технологічний хаб

Published: 19 Січня, 2026

У різних країнах світу найуспішніше після криз відновлювалися ті міста, які інвестували передусім у людей, що мали їх відбудовувати — починаючи зі шкільних класів. Саме через навчальні програми та ранній доступ до передових технологій формувалися кваліфіковані кадри, які згодом стали рушійною силою технологічно орієнтованого економічного зростання.

У Сполучених Штатах деякі з найуспішніших постіндустріальних міст — такі як Піттсбург, Індіанаполіс, чи Остін — не просто «оговталися» після занепаду промисловості. Вони переосмислили себе, зробивши ставку на STEM-освіту, розвиток локальних талантів і молодь — не як пасивних учасників згасаючої економіки, а як архітекторів нової.

Це перетворення рідко починалося в очевидних «інноваційних центрах». Натомість воно зароджувалося у містах середнього розміру, які зрозуміли: майбутнє добробуту належить тим громадам, що дають своїй молоді навички XXI століття.

Сьогодні в Україні, зокрема у прифронтових регіонах, ми спостерігаємо подібний процес — і STEM-інвестиції Razom допомагають пришвидшити ці зміни. Один із найяскравіших прикладів — Прилуки, місто середнього розміру в Чернігівській області, куди у 2022 році російські війська підійшли менш ніж на десять кілометрів і яке досі живе в умовах регулярних відключень електроенергії.

Це не перше місце, яке спадає на думку, коли говорять про сучасну робототехнічну освіту. Але варто лише зайти до Прилуцького ліцею №1 — і світле майбутнє України здається значно ближчим. Razom спільно з громадською організацією «Генерація успіху» та її засновницею Вікторією Вольвич забезпечили ліцей робототехнічними наборами й допомогли вибудувати STEM-програму.

Клас, у якому створюється майбутнє

Під час одного зі звичайних STEM-уроків першими впадають в око хлопці, які працюють парами, схилившись над роботами-собаками — маленькими, яскравими істотами з пластику. На їхніх обличчях — зосередженість і азарт: кожна команда намагається першою зібрати свого робота.

Тринадцятирічний Захар упорався з цим завданням усього за два уроки по 30 хвилин.
«Це робот-собака, — пояснює він, обережно ставлячи його на стіл. — Він може крутитися і стрибати, ніби маленький снаряд».

На запитання, як йому вдалося так швидко впоратися із завданням лише на другому уроці робототехніки, Захар відповідає просто:
«Учитель пояснив, як це зробити, і допомогла інструкція».

Він знизує плечима — мовляв, нічого особливого. Та швидкість, з якою діти опановують роботу з моторами, сенсорами й мікроконтролерами, вражає. Незабаром на них чекає складніший проєкт — з програмуванням, що дозволить керувати діями робота.

Та найбільше вражає не лише технічна вправність Захара, а й його чітке бачення майбутнього.
«Я думаю, Україна буде сильною, — каже він. — Великою, незламною країною, яка переможе».

Він говорить це, тримаючи в руках робота, якого зібрав сам — маленький, але дуже показовий приклад того, як виглядає впевненість, підкріплена можливостями.

Учитель, про якого говорить Захар, — це викладач STEM-дисциплін Олексій Іванович. До того, як Razom профінансував робототехнічні набори, він проявляв неабияку винахідливість, пояснюючи основи робототехніки за допомогою картону, фанери та підручних матеріалів. Він завжди був переконаний: його учні заслуговують на справжні інструменти.

Тепер, коли ці інструменти з’явилися, результат видно одразу.
«Ми нарешті йдемо в ногу із сучасним світом, — каже він. — Це обладнання вчить дітей критично мислити, працювати в командах, обговорювати проблеми й знаходити рішення».

Замість абстрактної теорії учні працюють із:

багаторівневими робототехнічними наборами
Мікроконтролерами
сенсорами руху та температури

модулями для 3D-друку та лазерного гравіювання

На запитання, як реагують діти, він усміхається:
«Їм це дуже подобається. Вони хочуть приходити на цей урок. Вони із задоволенням працюють і навчаються».

Олексій Іванович наголошує: робототехніка — це не просто факультатив, а базова навичка.
«Робототехніка зараз всюди: у медицині, логістиці, промисловості. Майже немає галузі, яка могла б обійтися без неї».

Для вчителя, який колись демонстрував механічний рух за допомогою шприців і паперу, поява повноцінного обладнання стала справжнім проривом — і для нього, і для дітей. На знак вдячності він дарує Razom лазерно вигравіруваний логотип, створений на обладнанні, закупленому завдяки грантовій програмі.

Поки Олексій Іванович віддає себе учням на кожному уроці, директорка ліцею Олена Рогальова працює за лаштунками, щоб забезпечити школі найкращі можливості. Тож коли голова ГО «Генерація успіху» Вікторія принесла їй інформацію про грант Razom, рішення було миттєвим.

«Це була моя мрія вже дуже давно, — зізнається вона. — Я хотіла сучасну STEM-освіту, але без обладнання це було неможливо».

Одразу після затвердження гранту вона скликала термінове засідання педагогічної ради й переписала освітню програму школи, офіційно запровадивши курс робототехніки — крок, на який не наважилася жодна інша школа міста.

«Українська школа часто не готує учнів до реального життя. Нам потрібно давати знання, які мають сенс — такі, що відривають дітей від телефонів і залучають до мислення, пошуку рішень, творчості».

Для директорки підтримка Razom стала не просто матеріальною допомогою, а справжнім каталізатором.
«Кожен долар, який ви вклали, працює на 200%. Ви допомогли втілити мрію — не лише мою, а й наших учителів, учнів і батьків».

Позитивні зміни відчувають і батьки. Ми поспілкувалися з Людмилою — мамою восьмикласника Сергія, який навчається в ліцеї №1. Людмила працює на місцевій радіостанції, яка в перші дні повномасштабного вторгнення фактично виконувала функцію системи оповіщення про повітряні тривоги.

Ця жінка з тендітним, мелодійним голосом і сталевим характером розповідає, як відмовилася виїжджати з міста, коли до нього наближалися російські війська, і ночувала на студії, щоб тримати громаду в безпеці та поінформованості.

Людмила добре розуміє значення технологій, тож для неї STEM-освіта — не абстракція, а стабілізуючий фактор.

«Зараз надзвичайно важко мотивувати дітей до навчання, — каже вона. — Постійні тривоги, час в укриттях… Навіть якщо укриття в школі хороше, навчання під землею — це все одно навчання в умовах стресу».

Та STEM щось змінив.
«STEM допомагає зрозуміти, навіщо вони навчаються. Вони одразу застосовують знання на практиці — створюють проєкт, проводять експеримент, роблять модель. Це безпосередньо впливає на мотивацію».

Вона також говорить про відчуття досягнення:
«Коли ти щось зробив власними руками і бачиш результат, хочеться робити більше. STEM не змушує — він надихає».

Для її сина, вдумливого й відповідального підлітка, цей клас став простором, де можна перевіряти ідеї, працювати з іншими й бачити себе людиною, здатною створювати рішення.

Масштабування: «Освіта на колесах»

Відданість Прилукам демонструють не лише батьки. Робототехнічна програма в ліцеї №1 почалася з місцевої активістки Вікторії, чия любов до міста відчувається одразу.

«Я просто фанатка цієї громади, — каже вона. — Я вірю, що саме молодь рухає Україну вперед».

Зацікавлення її сина робототехнікою та досвід обміну зі США переконали Вікторію: діти в Прилуках заслуговують на такі самі можливості, як і школярі в Америці. Вона знайшла вчителя з пристрастю, школу, готову до змін, і обладнання, яке могло змінити все — Razom забезпечив останнє.

Результатом став проєкт, який, за її словами, «змусив дітей залишатися в класі навіть на перервах, щоб продовжувати збирати роботів».

Тепер ця робота поширюється на все місто завдяки програмі «Освіта на колесах», яку реалізує інша громадська організація. Координаторка Діана пояснює ідею просто:

«Діти в такому місті, як Прилуки, повинні мати ті самі можливості, що й діти в столиці».

Модель програми:

навчає вчителів інформатики по всьому місту
надає мікроконтролери для вивчення кодування й електроніки та робототехнічні набори для всіх шкіл
передбачає ротацію обладнання кожні два місяці
забезпечує готові навчальні плани й методичні матеріали
гарантує доступ до занять навіть під час блекаутів завдяки резервним просторам

Мотивація Діани — з досвіду війни:
«Наш шлях у 2022 році сформував нас такими, якими ми є зараз. Він навчив нас адаптуватися, організовуватися і продовжувати навчати дітей, навіть коли навколо все руйнувалося».

Ця програма не просто розширила STEM-освіту — вона створила міську спільноту вчителів і учнів, які навчаються разом, діляться ресурсами і підвищують планку можливого.

Те, що відбувається в Прилуках, — це більше, ніж уроки робототехніки. Це модель відбудови країни зсередини. Майбутні інженери дронів, фахівці з медичної робототехніки, розробники програмного забезпечення, спеціалісти з кібербезпеки та засновники стартапів починають саме тут — з робота-собаки, що пробуджує інтерес; з учителя, який нарешті має потрібні інструменти; з лідерки громади, яка не приймає слово «неможливо».

Це модель Razom у дії: невелика, але влучна інвестиція запускає локальне лідерство, яке створює експоненційний вплив для всієї громади.

Директорка Олена Рогальова підсумувала це найкраще:
«У нас були люди. У нас були ідеї. Але саме ці набори від Razom дали змогу втілити все в життя».

Саме так народжуються майбутні технологічні хаби — у класах міст, які дехто може не помітити, але де вже є надія, знання й рішучість.